Baby travel. Подорожі з дітьми, або Як не стати куркою - Ірена Ігорівна Карпа

Коли десь наприкінці масажу, через півгодини чи сорок хвилин, чую, як моє дитя сопить десь геть за стінкою. Знову зайшла тьотя (навіть без Каї!) і на індо-англійському суржику відрапортувала, що Кая плакала і їй довелося зробити релаксаційний масаж… Отак-от. Сила аюрведи, холєра. І завтра тьотя пропонує привезти їй Каю в йога-центр (він же аюрведичний госпіталь) і буде Каї щастя, бо тьотя її, закакану, крикливу, закусану комарами і з розбитим носом, полюбила…

Але далі все ще цікавіше: діти вирішили не спати і з ревінням шукати мене попідтинню, а саме в масажному салоні на стадії найбільшого релаксу. Просто так стояти на підлозі під масажним столом, звісно ж, погана ідея. Під столом можна лише загробним голосом волати «мама-а-а!!!» і дерти руками мамине нерухоме тіло.

«Що ж, – вирішила я, – еврика».

І якби хтось хотів зобразити свідоме і гламурне материнство з акцентом на здоровому способі життя, то з нас саме час було би писати картину. Голе майже немовля лежить верхи на голій мамі, котрій у цей час масажистка ллє на голову тоненьким струменем олію. «Ширьодара» процедура називається. Напевно, всі б замилувалися. Бо ж картина не передає всієї огидності дитячого реву три хвилини тому. Що ж, довелося вкотре плюнути на свій релакс і релаксувати Кору.

Хтось може сказати, що в дітей за дивна логіка така? Коли ти їх кличеш до себе й хочеш обійняти, вони з веселим вереском біжать асфальтом геть, шпортаються й розбивають голову, а коли ти мусиш хоч трохи побути сам (поїсти там, в туалет сходити, якщо вже не на масаж), то їм конче, смертельно треба до тебе?! Ну і як із цим боротися? Хтось винайшов спосіб перехотіти задушити цю істоту, котрій ти щодня зобов’язана цілувати ноги за щастя бути матір’ю?…

Повертаючись до беземоційного – ціни. Нормальні люди не їздять сюди на двадцять два дні, намагаючись поспіти однією сракою на всі праздники. Нормальні люди з Казахстану, України та Росії приїздять сюди на кілька місяців, а то й на півроку, і знімають будинки. Хто за триста доларів, хто за чотириста за місяць. Деколи в одному будинку можна розміститися й трьом сім’ям, але широка душа грошей не рахує і шикує, як може – маючи собі й по дві кімнати на одну людину.

Переваги знятого будинку очевидні: шматок власної території та кухня, де можна робити салати та іншу просту їжу, особливо якщо твої нащадки навідріз відмовляються їсти щось місцеве. Якщо купувати продукти самому, все взагалі виявляється копійчаним, але й у ресторанах у нас не так вже й багато пішло. За 22 дні сімейство з трьох осіб (ми, щоправда, й дерибанили на трьох то одну, то дві порції) витратило на харчі трохи більше, ніж двісті доларів. І стільки ж на проживання.

Дорожче за тисячу рупій я жодного разу нічого не знімала, хоча у Форт-Кочі, приміром, були місця, що стартували з дев’яти тисяч рупій (180 доларів) за двомісний номер. З басейном у готелі, і сам готель розкішно атмосферний – відремонтували колоніальний португальський будинок, отримали на виході старомодний шик. Я таке люблю. І деколи навіть вмудряюся знаходити за десятеро меншу ціну.

Якщо ви турист-бюджетник (не в сенсі держслужби, в сенсі скромного бюджету), то Керала вам, в принципі, буде доступна й за десять доларів на добу за проживання. І стільки ж можна тратити й на їжу, якщо помірковано тратити. Але ліпше розраховуйте доларів на тридцять – тоді будете собі здаватися заможним життєвим взірцем ситого європейця.

Г.

Гігієна (огненна)

О, знайшла ще один свій ріалтаймовий лист із Індії до вас. Крик душі на тему підгузків:

«Памперси тут на вагу золота. Навіть у Дубайському аеропорту при всій його інфраструктурі нам зайняло годину знайти потрібний розмір. Всюди лише на немовлят. В мене он зараз лишається два памперси, і я з острахом чекаю своєї долі в найближчому маркеті. Хоч вони мені лише для спання потрібні (та й то не мені, а дітям – мені вже на старості знадобляться, хе-хе), все ж штука цінна. Кора вдень весь час без памперса ходить і у свої поважні два з половиною роки може попроситися в туалет, частково навіть вгадуючи вид тамтешньої активності. А Кая, котру я з навчальною й економічною метою лишаю без підгузка, спокійно все робить просто у свої дизайнерські штанці за два долари, при цьому з вільних штанинок багатство нації вивалюється на-гора у найнесподіваніших місцях. Штанів мені не шкода (головно брала все таке, аби тут і залишити), шкода власників ресторанів і людей, що поїдають свої романтичні вечері з видом на океан. Ну але вибачте, люди: або в моєї дитини попа пріє і вона плаче всю ніч, або ви просто не помічаєте, як я з блискавичною швидкістю все ліквідую будь-якими доступними підручними засобами».

Тепер-то я вже мудра і знаю, що памперси продаються у звичайних крамничках, де може, крім них, продаватися ще рис, сірники, мило і солодка вода. Вони просто не завжди лежать на виду – але ви запитуйте. Не обов’язково шукати аптеку чи західного виду супермаркет, індійські діти теж не проти покакати в екологічно нефрендлі причандал. 27 рупій за два памперси – це трохи менше, ніж півдолара. Жити можна. Хоча, економлячи памперси, ми економимо простір на землі. Гівна на ній, бідній, і так вистарчає. Хай ліпше воно буде натюрель і без пластику…

Ну от – збиралася на букву «Г» про гігієну написати, а вийшло стандартно, про гівно. Хоча правильне поводження з ним і є одним із засадничих принципів гігієни. «Гигиена – враг туриста!» – любила повторювати одна моя університетська знайома, коли ми в ту сиву давнину ходили в Карпати в похід. Це неабияк допомагало в умовах холодної мокрої ночі, коли так ліньки було вилізати з теплого намету, аби почистити зуби чи вимити правильним милом і намазати кремом лице. Так ми й спали покотом – наївшись часнику, з замурзаними, але щасливими пиками.

Я дуже багато знаю дівочок, що нізащо в світі не пішли б у ті кляті гори тільки тому, що там немає гарячого душу. І що замість нього найтепліша альтернатива – гігієнічні серветки. Ну або ще можна заморочити свого бойфренда, аби нагрів на вогнищі води і в світлі вогнища тебе поливав. Як мінімум, це красиво, хоча і холодно. А от дядько мій, старший татовий брат, і досі щороку